Сучасна українська анімація. Що ви про неї думаєте?

Хтось після такого питання в пориві шквальної критики несхвально похитає головою, хтось незграбно засміється, а інший взагалі здивується, що вона існує. А вона таки існує — і день-у-день вперто виживає посеред несприятливих умов, жорстокої конкуренції та недостатнього фінансування. ЇЇ можна любити, можна ненавидіти, але краще — просто навчитися розуміти.

Від 1927 року, коли художник-мультиплікатор В’ячеслав Левандовський створив перший український ляльковий мультфільм «Казка про солом’яного бичка» і до сучасності, українська анімація переживала не найлегшу долю. Тільки-но гордо розправивши крила, вона падала й нанівець розбивалася о жорстку несприятливу реальність воєн, революцій та нових державних устроїв.

Понівечена, але не зламана і не забута, вона довго чекала на покоління свіжих поглядів, що так і обіцяло подарувати їй нове життя.

І от це сталося. Останні десять років українська анімація переживає новий підйом. І якщо раніше вона й не мріяла потрапити на рівень анімації міжнародної, то зараз — міжнародна має мріяти змагатися пліч-о-пліч з українською.

Не «Мавкою» єдиною

«Мавка. Лісова пісня» (наш огляд) — це, ймовірно, перше, що спадає на думку, коли мова заходить за сучасну українську анімацію. 

Так, це галузевий феномен. Неідеальний, проте по-своєму чарівний, цей фільм став найкасовішим за всю історію України. Про якість цього проєкту можна сперечатися так само довго, як і наводити контраргументи про складні умови, в яких створювалася стрічка. Більше п’яти років у виробництві, декілька переосмислень візуального стилю, проблеми з бюджетом  — виробниче пекло у всій своїй красі. Але попри це, мультфільм таки спрацював: зачарував і розважив стомлених війною українців та найголовніше — дав поштовх для подальшого розвитку анімаційної індустрії, привернувши до автентичного українського продукту увагу західної аудиторії.

У свою чергу, «Мавка» завдячує своєму успіху іншому анімаційному фільму студії Animagrad — «Викраденій Принцесі». Українська спроба зробити власну версію звичайної діснеївської історії про «кохання проти зла» виявилася досить успішною: в прокаті стрічка зібрала $6,5 мільйонів проти $3,5 мільйона виробничих коштів. Такі цифри забезпечив анімації міжнародний прокат, оскільки демонстрували її в 20 країнах Європи та навіть Азії. Що цікаво, сам мультфільм консультували голлівудські експерти.

Тоді кому цікавістю закордонних спеціалістів завдячує цей та загалом усі відомі нам повнометражні українські мультфільми? Відповідь неочевидна. Чудернацьким, артгаузним та унікальним маленьким анімаційним проєктам, про які більшість, певно, і не чула.

Короткометражні, оригінальні та сміливі, вони відчайдушно відкривали шлях великим проєктам. Проте їхню долю сколихнула війна.

Війна на анімаційному фронті

24 лютого 2022 року — день, що розділив світ на дві протилежності: ілюзорну ідею підступного боягузтва та втілення незламної стійкості. 

Було страшно, було складно, але ми вистояли. 

Здавалося б, коли світ навколо раз-у-раз сколихався від підступних ворожих ударів і в скляних від страху очах починав перетворюватися на туман, останнє про що можна було думати, —  це про роботу. Але українці довели, що нести свою оригінальну культуру в світ — це місія вільного та непоборного народу, і її виконання не знає перешкод. 

І коли військові взяли до рук зброю, аби боронити свободу, художники та письменники узяли олівці — аби вберегти культуру.

«На початку вторгнення було вкрай важливо продовжувати працювати. Ми повинні були показати нашим партнерам і міжнародному ринку, що, не зважаючи на війну, ми можемо виконувати поставлені завдання. І нам це вдалося»

— розповіла Variety Анастасія Верлінська, директорка анімаційного фестивалю Linoleum

Замість ігнорувати нову реальність, українські аніматори швидко на неї відреагували. На початку повномасштабного вторгнення вони почали робити політичні анімації про війну та її наслідки, аби донести світу жах українського народу та мотивувати стратегічних партнерів надати допомогу Україні якомога скоріше.

«Те, що Росія робить з українцями, невимовно жахливо. Вони роблять все можливе, щоб знищити нас, оббрехати та змусити замовчати. Мені вдалося зробити 29 «метафоричних» анімацій у відповідь на ці трагедії, намагаючись привернути увагу людей і зібрати пожертви»

— розповіла аніматорка Ірина Гаркавець

Після місяців невизначеності, індустрія стала повільно, але впевнено, приходити до тями.

До прикладу, було створено популярний дитячий анімаційний YouTube-серіал «Пес Патрон», заснований на реальному герої — собаці породи джек-расел тер’єр, який і досі допомагає ДСНС знаходити нерозірвані російські боєприпаси на деокупованих територіях України. «Серіал вчить дітей не торкатися нічого підозрілого на вулицях і дзвонити в екстрені служби, якщо вони щось помітили», — зазначають автори.

Проте анімація не застрягла тільки на воєнній тематиці, ба більше — вона набрала обертів та розширила свій тематично-ідейний простір.

Доказ тому — український фестиваль анімації та медіамистецтва Linoleum, який попри надскладні умови продовжував існувати та мотивувати аніматорів зі всього світу.

Linoleum Animation Festival

LINOLEUM — це найбільший фестиваль сучасної авторської анімації та медіамистецтва в Україні. Започаткований у 2014 році в Києві, він, незважаючи на обставини, щороку демонструє близько 250 фільмів з усього світу. Мета фестивалю — підтримати аніматорів та поширити сучасну українську анімацію, а також заохотити митців відзначати досягнення своєї творчості.

Саме там народжуються та демонстративно закохують в свою новітню зухвалість сучасні анімаційні проєкти. При чому як українських, так і закордонних авторів.

Дитинство і дорослішання, кохання й втрата, свобода й неволя, реальність і фантазія, оригінальність і буденність, минуле та майбутнє, спадок і футуристика — усі вони синтезують всесвітні сенси як позасвідомий інтергалактичний сон, чари якого ти не в змозі забути.

Традиційний спадок та технологічні експерименти переплітаються у цих проєктах в особливий авангардний стиль, шарм якого передають такі цифрові та аналогові анімаційні техніки як стоп-моушн, перекладна анімація, ротоскопінг, 2D, 3D та експериментальний відео- або фото-арт з вкрапленнями чистої анімації.  

До участі у тому ж фестивалі LINOLEUM, наприклад, допускаються фільми, виконані в усіх анімаційних техніках, включно з картинами, в яких анімація поєднана з грою акторів та документалістикою, за умови якщо анімаційна частина складає понад 40% проєкту.

Якщо коротко підсумувати, наша анімація — це про красу в різноманітності.

Різноманітними, на диво, є і анімаційні українські студії: Chernov Animation, Animagrad, Baraban, HanzhonkovFilm, Panama Grand Prix, «Червоний собака», «Укранімафільм» (приєднано до «Довженко-Центру»), Одеська Студія Мультиплікації, Karandash, Novatorfilm та інші.

«Анімація в Україні переживає надихаючі зміни: жінки беруть на себе роль режисерів, аніматорів, сценаристів і продюсерів. Це важливий крок до рівності та мистецького різноманіття»

— зазначає директорка фестивалю, Анастасія Верлінська

«Вона [анімація] процвітає на експериментах. Але головна сила нашої галузі – це наші таланти та досвід. Ми підготували велику кількість фахівців і, так, ми працюємо під час війни. І ми все зможемо наздогнати».

           — відгукується Надія Овдун, продюсерка Falanstery Films

До речі, цьогорічний Linoleum Animation Festival відбудеться наживо з 4 по 8 вересня у Києві. Якщо раптом ви зацікавлені в участі, заявку можна подати тут.

Отже, яка вона: сучасна українська анімація?

Вільна. Смілива. Футуристична.

Іноді схожа на інді-гру, іноді на голлівудський блокбастер, а іноді — на мрійливе марення. 

Єдине можна сказати точно, вона варта більшого. А особливо підтримки та зацікавленості з боку громадськості, оскільки тільки так галузь зможе отримувати «зелене світло» від спонсорів та належне фінансування, що в свою чергу продовжить її існування та розвиток.

«Наша найбільша мрія — перетворити українську анімацію з чогось для ентузіастів на справжній бізнес» 

           — каже Верлінська

Раніше ми ділилися підбіркою сучасної української анімації останніх років, яка вартує вашої уваги. Дивіться, діліться та обговорюйте: доля української анімації, як впливового рушія нашої культури, залежить тільки від нас самих.